Посвята у лицарі

Сам ритуал посвяти в лицарі походить від ритуалу ініціації німецьких племен. Практично у всіх народів був (та й зараз є) обряд, після якого юнак вважається чоловіком/мисливцем/воїном.

Класичне посвята в лицарі

У римській імперії ніяких схожих на посвяту в лицарі ритуалів не було. Проте такий ритуал був у германців. Полягав обряд в урочистому врученні молодому члену племені зброї. Робилося це вождем, батьком чи іншим шановним воїном.

Робилося це спочатку у віці 12-13 років. Вручення зброї переросло в лицарський обряд оперізування зброєю, тобто одягання пояса з мечем (cingulum militare). Карл Великий у 791 році опоясав мечем свого сина у віці 13 років. Згодом обряд почали проводити у віці 21 року.

Надалі в церемонії з’явилися і такі елементи як вручення золотих шпор, нічне бдіння, вбрання в обладунки і знамените colée (церемоніальний удар по шиї, потилиці, або щоці майбутнього лицаря. шия звучить “cou”), яке надалі трансформувалося у відому по фільмах церемонію, коли на плечі посвячуваного в лицарі кладуть меч. На праве плече, а потім на ліве.

Обряд посвяти в лицарі

У класичному (скоріше звичному нам вигляді) посвята в лицарі проходила так:

Присвячуваний молодий чоловік повинен був прийняти ванну, одягнути чистий і святковий одяг і всю ніч перед обрядом молиться в каплиці.

Акколада — посвята в лицарі

Вранці, у святковій атмосфері старший лицар оперізував кандидата поясом з мечем, а інші лицарі підв’язували йому шпори. Лицар, який проводить церемонію, ударяв долонею по шиї (colée) юнака, який приймав у лицарі. При цьому знаменитий удар colée мав бути останнім, який новий лицар може залишити без відповіді.

Далі молодий лицар вставав з колін, це означало, що тепер він став рівним іншим лицарям. Далі він зістрибував у сідло не торкаючись стремена і демонстрував свої вміння наїзника та воїна вражаючи списом манекен.

Що цікаво, відома за книгами та фільмами формули “Встаньте сер ….” не застосовувалася. Це вже вигадка письменників та режисерів.

Розжалування лицаря

Існував і обряд розжалування лицаря за будь-які серйозні провини. У такому разі з лицаря знімали зброю, його лицарський пояс розрізався, шпори ламалися, меч також ламався над головою. Також могли мати місце втоптування шпор у багнюку та розбивання щита з гербом, а лицаря могли відспівати в церкві як небіжчика, а ганьба розжалування падала на кілька майбутніх поколінь колишнього лицаря.

Згодом обряд видозмінювався. Зі збільшенням впливу церкви з’явився елемент освячення меча на вівтарі. Нерідко навіть обряд чинив священик.

У лицарських орденах гросмейстер урочисто обіймав приймаючого в орден лицаря кладучи руки йому на шию (латиною — ad collum). Сам обряд носив і носить французьку назву Accolade (Акколада). Не зовсім, правда, ясно з чим більше це складно, з обіймами або потиличником.

У Франції пізніше удар по шиї переріс в удар мечем по плечах лицаря, який використовується при посвяті в лицарі і зараз.

Єлизавета Друга посвячує в лицарі актора Патріка Стьюарта

Хто може присвятити лицарям

У сучасному світі посвята в лицарі не надто видозмінилася. У лицарі присвячують і монарші особи та гросмейстери лицарських орденів (правда самі ордени тепер щось на кшталт клубу за інтересами).

Ось тільки стати лицарем або дамою тепер може не тільки воїн, але й будь-яка людина, що заслуговує на визнання, а королева Великобританії використовує не меч, а церемоніальну шпагу. Але присвячуваний також схиляє коліна і схиляє голову.