Пір’я на шоломі

Навіщо на шоломах середньовічних лицарів пір’я, гребені та хвости? Навіщо носили пір’я на капелюхах ландскнехти та мушкетери століттями пізніше? Напрошується відповідь у стилі: “По-перше, це красиво”.

Але вже мова про війну, напевно в цій красі був і практичний зміст, який стояв вище естетичних функцій.

Капелюх ландскнехту

Стародавні часи

Найвідомішим шоломом з гребенем можна вважати коринфський або доричний шолом. Саме в таких хизувалися знамениті спартанські гопліти. Але гребені були і інших типах грецьких шоломів і навіть в сусідів ассирійців.

Такий аксесуар з кінського волосся називався карійським, вважається, що саме з цієї області мода поширилася на всю Елладу.

Ось тільки для чого потрібен гребінь на шоломі, якщо не для краси (складно запідозрити в любові до краси практичних спартанців)?

Найімовірніше така “грива” була потрібна для ідентифікації своїх воїнів у гущі битви. Можливо, і кольори різних “підрозділів” відрізнялися, що спрощувало стратегу управління битвою.

Варто зазначити, що тактика фаланги не мала на меті будь-яких перебудов у процесі бою. Найімовірніше, після вступу у бій керувати фалангою було вже неможливо. Також невідомо чи відрізнялися кольором чи формою гребені простих воїнів та командирів.

Інакше було в римському легіоні. Прикраси на шоломі легіонера мали суто практичне значення.

Рядові легіонери не мали жодних особливих відмінностей. Але декани (десятники) носили позолочені шоломи, у центуріонів (сотників) гребінь у ньому побут поперечним, а й у вищих офіцерів трибунів і командувача легіоном легата — поздовжнім.

Прапороносці вексилярії (що носили значки когорти або центурії) і сігніфери (штандарт легіону) одягали поверх шоломів вовчі або ведмежі шкури (у преторіанській гвардії — левові).

Центуріон попереду, за ним йдуть вексилярії та сігніфер

Для чого все це потрібно? Так кожен легіонер міг бачити де знаходиться його командир, а вищі офіцери та їхні посильні могли знайти у хаосі битв своїх підлеглих. Для римлян гребені були не окрасою, а необхідністю, що полегшує управління військом.

В арміях сходу ті ж функції виконували хвости з кінського волосу. На додаток до рангу в їхньому кольорі могли бути закодовані символи роду. Такими ж пізнавальними знаками користувалися і в стародавньому Китаї.

Навіщо лицарю пір’я на шоломі

В епоху середньовіччя основною ударною силою стала кіннота, а відмітним символом підрозділу (навіть якщо це один вершник) на полі битви — прапор або вимпел. Але прикрашати шоломи воїни не припинили.

У середні віки з’явився плюмаж на шоломах лицарів — прикраса з кольорового пір’я. У бою в ньому більше не було такої потреби як у пішому строю римлян (вимпел видно набагато далі).

Турнір

Тим не менш, на багатьох зображеннях середньовічних битв у кінноти явно помітні прикраси. А вже під час турніру розкішний плюмаж у квітах лицаря допомагає відрізнити одного учасника поєдинку від іншого так само, як і герб на щиті. І, звичайно, прикраса з пір’я на шоломі — це красиво.

А красуватися на війні в середні віки було потрібно, щоб відразу було видно яке положення займає конкретний боєць. Це важливо і для своїх, а як інакше зрозуміти, що це командир?

І для ворогів, відразу видно кого можна брати в полон за викуп, а кого не варто. Звичайно, насамперед ці функції виконували обладунки та герби на щитах, але й плюмаж на шоломі теж ще грав якусь роль.

У монгольській армії в той же час використовувалися кольорові хвости з кінського волосу, а в арабській кавалерії воліли пір’я.

Пір’я на капелюсі

В епоху відродження моду на пір’я перехопила вже піхота. Ландскнехти та швейцарські пікінери прикрашали ними головні убори. Можливо, що на першому місці була краса, а не раціональна вигода.

Принаймні, що стосувалося ландскнехтів, у яких химерний одяг був протестом проти соціальних умовностей і привілеєм. У пізніший час пір’ям на капелюхах вражали вже мушкетери.

Ландскнехти

Ні у перших ні в других ні у третіх, зовнішній вигляд головного убору не регламентувався (у французьких королівських мушкетерів до 1673 року, коли вони стали носити чорний капелюх з білим пір’ям), а відрізнити офіцера від звичайного мушкетера з оперення на капелюсі в бою та на відстані практично неможливо. Так що пір’їна в капелюсі, швидше за все, відігравала роль прикраси, ніж відмітної ознаки.

Кольорові султани

У часи лінійної тактики порядок був відновлений. Ківера, трикутки та двокутники 18-19 століть були і красиві та утилітарні. Так в армії Наполеона (і в інших теж) за розмірами форми та кольору султана з пір’я можна було визначити і звання і рід військ.

Жовто-зелений султан – сапери. Червоно-жовтий – фузильєри. Чорний – гренадери.

У наш час бал править камуфляж. Солдат уже не намагається бути красивим, ні бути помітним. Але в тих арміях, де люблять шанувати традиції, головні убори все ще прикрашають пір’ям під час урочистих заходів. Тепер абсолютно точно, гребені, султани та плюмажі потрібні лише для краси.

Британські Королівські фузільєри